Чому Воєнно-медична доктрина важлива для України?

Ефір навколо нас останніми днями заповнений тривожними повідомленнями про можливість агресії Росії проти України.

Цивільне населення в першу чергу має виконати необхідні запобіжні заходи, що допоможуть з мінімальними ризиками перенести ймовірні несприятливі події. Якщо ви ще не підготувались до можливої загрози, зверніть увагу на рекомендації ДСНС для населення в умовах надзвичайних ситуацій воєнного характеру та брошуру Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки «У разі надзвичайної ситуації або війни».

В умовах військової агресії чи надзвичайних ситуацій значно більші завдання державою покладено на Збройні сили України. При цьому збереження та відновлення здоров’я військовослужбовців — ключове питання медичного забезпечення Збройних сил України.

Протягом тривалого періоду після другої світової війни збройні сили України розвивались як частина єдиного військового комплексу Радянського Союзу. Незважаючи на отримання незалежності, Україна продовжувала розвивати свої збройні сили, їх медичні служби на основі воєнної доктрини СРСР. Військово-медичні заклади незалежної України залишались у підпорядкуванні різних силових відомств (Міністерство оборони, Державна прикордонна служба, Служба безпеки, Міністерство внутрішніх справ України).

Агресія Росії у 2014 стала поворотною точкою в організації медичної служби Збройних сил України. Постала необхідність розгорнути військово-польові мобільні шпиталі і це показало, що існуюча система медичного забезпечення має низку проблем:

• Недостатню кількість польових шпиталів, військових медиків, автомобільних та авіаційних засобів для доставки поранених/травмованих військовослужбовців до стаціонарних військових шпиталів.
  • Неузгодженість дій Державної служби з надзвичайних ситуацій з іншими військовими відомствами у розгортанні військових польових шпиталів в зоні бойових дій.
  • Неузгодженість спільних дій польових шпиталів різних відомств у наданні військовослужбовцям та цивільним особам, які отримали поранення в ході реальних бойових дій, або артилерійських обстрілів.
  • Відсутність координації військових та цивільних медичних закладів України у наданні медичної допомоги пораненим військовослужбовцям.
  Проблемною залишалась робота військово-лікарських комісій усіх відомств в напрямках оперативного проведення належних медичних експертиз.

Захист держави потребував нової воєнно-медичної доктрини, яка б визначила єдині підходи до збереження і зміцнення здоров’я військовослужбовців, надання медичної допомоги, їх лікування та реабілітації, а також сформувала єдиний медичний простір, об’єднавши спроможності і зусилля медичних служб Збройних Сил України, інших, утворених відповідно до законів України, військових формувань і правоохоронних органів спеціального призначення та цивільної охорони здоров’я.

Розробка нової доктрини виконувалась експертами Національного інституту стратегічних досліджень, Національною академією медичних наук, Національною академією педагогічних наук, Міністерством охорони здоров’я, Інститутом психології ім. Г. С. Костюка, фахівцями медичних служб усіх воєнізованих відомств держави та представниками громадських організацій.

31 жовтня 2018 року Уряд затвердив Воєнно-медичну доктрину України, яка запустила процес переходу військової медицини держави на стандарти медичного забезпечення військ НАТО.

В основу Доктрини покладено єдині організаційні засади діяльності медичних служб, незалежно від відомчого підпорядкування, єдине розуміння причин зниження, втрати боєздатності військовослужбовців та ефективних шляхів її підвищення, єдині погляди на профілактику, діагностику, надання медичної та психологічної допомоги, організацію медичного забезпечення та надання медичної допомоги відповідно до загальнодержавних медичних стандартів, формування необхідного резерву та постійну готовність сил і засобів медичних служб та цивільної системи охорони здоров’я в умовах мирного та воєнного стану.

Нові стандарти медичної допомоги у воєнний час реалізуються на практиці Медичними силами України. Вони призначені для медичного забезпечення Збройних Сил України. У лютому 2020 року було створене Командування Медичних сил, як міжвидовий орган управління. Відповідно до змін Закону України «Про Збройні Сили України», які внесені Законом України «Про основи національного спротиву», з 1 січня 2022 року Медичні сили набули статусу окремого роду сил.

Командувачем Медичних сил з липня 2021 призначено бригадного генерала медичної служби Тетяну Остащенко. Тетяна Остащенко — перша жінка в Україні, якій присвоєно військове звання бригадного генерала.

Структура Медичних сил

Клінічні центри:

Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь», що включає 71 мобільний військовий госпіталь (Київ), ВМКЦ професійної патології особового складу (м. Ірпінь), Центральна стоматологічна поліклініка (м. Київ), Центр медичної реабілітації й санаторного лікування «Пуща-Водиця» (м. Київ);

Військово-медичний клінічний центр Центрального регіону (м.Вінниця), в тому числі 1 мобільний військовий госпіталь (м. Вінниця), 4 військових госпіталі (мм. Хмельницький, Житомир, Біла Церква, Старокостянтинів), 1 медичний склад (с. Балки Вінницької області), Центр медичної реабілітації та санаторного лікування «Хмільник» (м. Хмільник);

Військово-медичний клінічний центр Південного регіону
(м.Одеса), в тому числі 4 військових госпіталі (мм. Дніпро, Маріуполь, Запоріжжя, Миколаїв, 1 мобільний госпіталь (м. Одеса), 1 медичний склад, (с. Грушівка Миколаївської області), Центр медичної реабілітації та санаторного лікування «Одеський» (м. Одеса);

Військово-медичний клінічний центр Північного регіону
(м.Харків), в тому числі 1 мобільний госпіталь (м. Харків), 3 військових госпіталі (смт. Десна Чернігівської області, м. Полтава, м. Чернігів);

Військово-медичний центр Західного регіону (м. Львів), в тому числі 1 мобільний військовий госпіталь (м. Львів), 4 військових госпіталі (мм.Чернівці, Луцьк, Рівне, Мукачево), 1 поліклініка з денним стаціонаром (м. Івано-Франківськ), Центр медичної реабілітації й санаторного лікування «Трускавецький»
(м. Трускавець);

Центральне санітарно-епідеміологічне управління (м. Київ), в тому числі 5 регіональних санітарно-епідеміологічних загонів (мм. Київ, Одеса, Львів, Харків, Вінниця).

Центри формування й зберігання медичної техніки й майна (м. Біла Церква Київської області, м. Бердичів Житомирської області, м. Токмак Запорізької області, с. Терентіївка Полтавської області).

Центральні медичні склади (смт. Маньківка Черкаської області, м. Київ).

Навчальні заклади (частини), в тому числі Українська військово-медична академія (м.Київ)

Інші види та роди військ (сил) — медичні підрозділи Сухопутних військ, Повітряних Сил, Війського-морські Сили, Десантно-штурмові Війська, Сили Спеціальних Операцій, Сили Територіальної Оборони, Сил підтримки, Сил логістики, Військ зв’язку та кібербезпеки.

Впевнені, що Воєнно-медична доктрина України дозволила створити необхідну структуру та комплект сил медичних служб, покращити їх матеріально-технічне оснащення, забезпечити мобілізаційну потребу в людських і матеріально-технічних ресурсах.